Can't access home folder. Favorite is not added
Экономика и Бизнес
Document Actions
Клуб экспертов - 37(118)
В течение сентября экспертами «РР» выступают: Зоя Мірошниченко, учитель російської і української філології ССШ №10, и Тамара Шавгулидзе, заведующая фортепианным отделом Детской школы искусств, председатель горкома профсоюза работников культуры.
Сегодняшняя тема обозначена так:
ЗА ОТДЕЛЬНУЮ ПЛАТУ?..
«Я бы лечил лучше, если б мне больше платили». «Я бы учил лучше,
если б мне больше платили». «Я бы писал лучше, если б мне больше
платили». Так может сказать врач, учитель или журналист. Чаще всего,
посредственный (потому что хороший специалист, уважающий свою
профессию, при всех трудностях нынешнего дня старается все-таки хорошо
лечить, хорошо учить и хорошо писать). Не считаете ли Вы такую позицию
ущербной и опасной для общества? Как по-вашему, не честнее было бы для
людей с такой сугубо материальной мотивацией просто уйти из профессии
на «более сытные хлеба»? Какая еще, кроме материальной, существует
мотивация к работе для профессионала? Связаны ли между собою такие
достаточно разные понятия, как «любовь к профессии» и «любовь к
Родине»? Если да, то как? Допускаете ли Вы существование такого
аргумента: «Я бы был патриотом, если бы мне больше платили»?
Тамара Шавгулидзе:
-
Согласитесь, что бедный учитель, бедный врач, бедный журналист -
это унизительно. Разве можно осуждать человека за то, что он
зарабатывает деньги своим трудом, если государство оценивает его не
достаточно? Однако чистый меркантилизм все равно уведет человека из
профессии на «более сытные хлеба». Что ж, это не потеря, значит,
человек выбрал не тот путь для себя, ошибся. Такое случается.Теперь о профессии и Родине. Мир потерял великого певца Лучано
Паваротти и тот же мир вдруг узнал, что всю свою жизнь он прожил в
маленьком итальянском городке Модене. Вот вам «любовь к Родине» и
высочайший профессионализм. И другой пример: великий русский композитор
и пианист Сергей Рахманинов большую часть своей жизни прожил за
границей, но всегда оставался предан России. Таких примеров очень
много. Главное - душа человека, кем он себя мыслит, как он живет,
насколько высоко его отношение к профессии и окружающему миру.
Существует такое понятие, как «призвание». Кто-то выбирает себе
профессию случайно, под чьим-то влиянием, а кто-то видит в ней смысл
всей своей жизни. Профессии, которые названы в вопросах, предполагают
совершенно особенный выбор: врач должен любить людей и уметь их лечить,
учитель должен любить детей и уметь их учить, журналисту всегда есть,
что сказать людям. Все они объединяются одним словом - гуманизм. А
гуманизма за деньги не бывает. Безусловно, всем нужно получать
зарплату, то есть хорошо, чтобы платили больше, и человек вправе
искать, где больше платят. Можно поменять школу, больницу, редакцию, но
ни учить, ни лечить, ни писать ты не станешь лучше, если не умеешь
этого делать. Прежде всего - профессионализм. Не случайно мы иногда
слышим: «учитель с большой буквы». Это оценка работы человека, его
профессионализма. Высокая оценка. О бизнесмене с большой буквы я не
слышала, но…
Что касается последнего аргумента, касающегося патриотизма, - мне
даже не хочется его повторять: так разве бывает? Жизнь складывается у
всех по-разному в силу различных обстоятельств. Можно поменять город,
государство, даже гражданство - весь мир перемещается, переезжает,
передвигается, но в каждом человеке остается уголок в душе - это место,
где он родился и вырос - его родной дом, его Родина, и никакие деньги
никогда не заставят его это забыть. Так же, как за деньги нельзя
полюбить место, где твоя семья, дом, друзья, работа, твоя жизнь.
Зоя МІРОШНИЧЕНКО:
-
Подвижників в будь-якій справі, в будь якій професії на теренах
української історії і культури, української духовності і державності
було багато. Їх духом і зусиллями, незважаючи ні на які утиски,
заборони, знущання, матеріальну скруту, будувалося тогочасне і
майбутнє. Одним з таких світочів нашої нації був Іван Франко. Мені
здається, на окреслені в сьогоднішній темі «РР» проблеми він досить
вичерпано відповів в своїй роботі «З останніх десятиліть ХІХ в.».Терпляче і уважно вчитаймося в кожне його слово, сказане в пору
національного лихоліття (економічного, духовного, культурного) і
усвідомимо проблему: «Перед двадцатьма роками в кружках тодішньої
молодіжі часто і з запалом дискутувалося паитання: що нам робити в
нашім національнім лихолітті і від чого починати? Одні говорили:
«Просвіта, книжка!» Але другі відповідали : «Та-бо наш народ бідний,
голодний! Йому не до книжки, коли хочеться їсти, а й мудра голова
шаліє, коли тіло мліє». Перші відповідали: «Голодний і бідний, то
темний, бо не вміє постояти за собою ані добитися свого, бо кождий, хто
хочу, може кривдити і гнути його». Інші обертали сю відповідь навпаки:
«Темний, бо не має за що просвітитися; кривдять його, бо він
безсильний, а безсильний власне своєю бідністю». Се був
зачарований круг, логічний безконечник, із якого, бачилось, не було
виходу. Пригадую, скільки безсонних ночей, скільки важких дум коштував
мені і не одному з моїх ровесників сей проклятий безконечник.
Розв'язати його було годі, приходилося лишити його нерішеним і
робити каждому, що хто міг - і се був, як тепер бачимо, найліпший,
одинокий вихід із того колеса.
Минуло 20 літ - і що є бачимо? Ми переконалися, що економічні і
соціальні відносини цілого народу переробити чи перевернути - діло
нелегке і переходить сили не то кількох одиниць чи груп, але цілих
поколінь. Але, з другого боку, ми переконалися, що «дух бодр, плоть же
немощна», що праця одного покоління, а навіть невеличкої, але рішучої
та інтелігентної групи серед того покоління може мати великий вплив на
зміну духовного стану, настрою й успособлення цілого народу. Ми не
могли дати міліонам у руки хліба, не могли тисяч і соток тисяч
охоронити від нужди, від еміграції, від визиску, від змарнування сил. У
нас був тільки один знаряд - живе рідне слово. І можемо сказати собі,
що ми не змарнували його, не закопали в землю, але чесно і совісно
вжили на велике діло. І коли сьогодні те наше рідне слово блискотить
багатством, красою і силою і знаходить відгомін у серцях соток тисяч
синів України - Русі, розсипаних капризами долі по обох півкулях землі,
коли воно здобуває собі, а разом із тим і цілій нашій нації право
громадянства серед цивілізованих народів, коли розтіч серед нашої
суспільності зменшилася в прямій пропорції зі зменшенням числа
анальфабедів, то все те гарний доказ на те, що слово, найбільше,
бачилось би, хвилевий і нетривкий витвір людського духу, проявило
чудотворну силу, починає двигати з упадку ту масу, якій, бачилося, не
було рятунку».
Так ось, якщо слово, «хвилевий і нетривалий витвір людського
духу», як зброя справжнього професіонала і патріота робила чудеса:
піднімала і відроджувала націю, то і будь-яка справа справжнього
фахівця від любові до професії може привести до любові до Батьківщини.
І навпаки. А бути чи не бути патріотом в залежності від плати - справа
сумління кожного.
Мониторинг – 36(273)
